ACEITE en un molino familiar con tracción animal - Molienda tradicional de las aceitunas - Documental

Води річки Сіль протікають через одну з наймальовничіших долин у провінції Луго. Серед його гір і полів ми знаходимо Бендільо, маленьке містечко, де родина Ногейра зберігає один із пережитків оливкової культури: олійний млин тварин. Гільєрмо з ностальгією викликає невпинну діяльність олійних заводів, що будить спогади його дитинства. Звідси його бажання зберегти старий сімейний млин як музейний експонат і час від часу згадувати про традиційне помел. Оливки, які збираються подрібнювати, були збережені від впливу сонця і повітря, щоб запобігти їх бродіння і надати олії неприємний смак. «Муксерга» — це дерев’яний бункер, в який заливають оливки. Його функція, як і воронка, полягає в правильному регулюванні виходу оливок. Сила кавалерії, яка тягне стрижень, запускає систему подрібнення. На піа, круговій і горизонтальній кісточці, яка отримує оливки від «муксерги», циркулює інший вертикальний кам’яний диск, який обертається навколо осі і розчавлює плоди оливкового дерева. Оливки проходять між обома валиками, кришаться і набувають характерної пастоподібної форми. Казан з водою буде нагріватися на вогні, поки рідина не закипить. Ногейра поєднують нагрівання з пресуванням оливок. Лупе лопатою перекидає оливки, які були готові до стану пасти, з кісточки в прес. Ця пастоподібна речовина називається вичавками. Потрапивши в прес, вони поміщають вичавки в «капачос», кошики для еспарто, на поверхні яких шарами розподіляють подрібнені оливки, безперервно обмиваючи їх гарячою водою. Сім’я укладає кошики вертикально в пресі, наповнюючи їх один за одним і формуючи те, що вони називають римою. Порта — це кругле дерево, яке розміщується у верхній частині рими, щоб тиск фунта рівномірно розчавлює всі кошики. Коли кошики, порта та регулювальні палички готові, Гільєрмо повертає fuso, гігантський дерев’яний гвинт, який шарнірно з’єднує механізм преса. Величезна балка, яку ми бачимо на млині, — це вісь одного зі старих фунтових пресів. Наприкінці кілька великих каменів утворюють маятник, який є вагою, що відповідає за натискання на кошики, поки не стече остання крапля вичавок. Рідина з намочених кошиків викидається під впливом сили преса. Контейнер збирає потік змішаної води та олії, де вони через свою власну щільність розділяються. Коли кількість рідини, що витікає з кошиків, значно зменшиться, настав час припинити перше стиснення та провітрити пасту. Це постійне завдання залити каструлю окропом називається нагріванням. Це для того, щоб він краще переганявся. Вода допомагає, вона нагрівається, і тоді масло краще виходить. «Grabuña» вони називають цей залишок уже спресованої пасти, яку вони повинні покришити ударами, і за допомогою якої збираються зробити другий тиск. «Грабунья» виділяє рідину з більшим відсотком води, ніж олія, враховуючи особливості її повторного використання. Отримання кінцевої оливкової олії освітлюють відпочинком. У цьому ж контейнері можна добре побачити, як обидва відштовхуються один від одного, і масло плаває у воді, яка через невеликий канал у верхній частині безперервно зливається. Завдяки Гільєрмо Ногейра та його родині ми дізналися про метод і ресурси, які протягом поколінь використовували жителі долини Сіль для виготовлення оливкової олії. Олійний завод, який залишається одним з останніх матеріальних згадок у нашій колективній пам’яті. Я Еудженіо Монесма, режисер і продюсер документального фільму, який ви щойно переглянули. Якщо вам сподобалося, я закликаю вас підписатися на канал, активувавши сповіщення від дзвіночка, щоб ви могли насолоджуватися сотнями документальних фільмів, які я вже маю на каналі, і тими, які я буду завантажувати щотижня.